Літературне читання
Тема: Лариса Денисенко " Як Шуша познайомився з Гагою".
Сьогодні на уроці літературного читання у нас в гостях авторка твору " Як Шуша познайомився з Гагою" ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО.
Подивись
https://www.youtube.com/watch?v=A8gGuxcOLvQ
Послухай
https://www.youtube.com/watch?v=avGtNreBMg4
Прочитай
Лариса Денисенко
" Як Шуша познайомився з Гагою"
Тема: Лариса Денисенко " Як Шуша познайомився з Гагою".
Сьогодні на уроці літературного читання у нас в гостях авторка твору " Як Шуша познайомився з Гагою" ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО.
Подивись
https://www.youtube.com/watch?v=A8gGuxcOLvQ
Послухай
https://www.youtube.com/watch?v=avGtNreBMg4
Прочитай
Лариса Денисенко
" Як Шуша познайомився з Гагою"
Якось Шуша надумав літати. «Усі літають. Птахи у небі, діти — у снах. А я?» Шуша знав: щоб літати, треба або мати крила, або заснути. До ночі ще було далеченько, тож Шуша вирішив змайструвати собі крила.
Клей він мав. Нитки з голкою також. І картон.
Залишилося назбирати пташиного пір’я. Пір’я Шуша збирав дуже довго. У червоне відерце, яке знайшов на пляжі. Коли він бачив якусь пір’їнку, то відразу замислювався: а яка то була пташка? Велика чи мала? Як високо вона може літати? Чи вміє вона стрибати? Чи вміє вона співати і передражнювати? А чи боїться котів?
Де вона мешкає? Як її звуть і що вона любить? Пір’їни були різними. Крихітне пір’ячко — у горобців. Трохи більше — голубине. Ще більше — у ворон, шпаків та сорок. Нарешті відерце наповнилося.
І Шуша почав майструвати крила. Копирсався він довгенько, але й крила вийшли чудові! Наче справжні!
Тоді Шуша поліз до своєї шухлядки і знайшов окуляри на гумці. Бо літати без окулярів — це неправильно.
Обов’язково щось потрапить в око. Літати без окулярів можуть тільки пташки. Але це так тільки здається, що вони літають без окулярів. Насправді птахи теж мають окуляри — але вони в самих очах.
Шуша прикріпив крила спеціальними нитками, надів окуляри і спробував злетіти. Та йому не вдавалося. Натомість вдавалися стрибки! І Шуша взявся стрибати, щоб вистрибати увесь смуток від того, що злетіти він так і не зміг. Коли смуток було майже вистрибано, біля Шуші з’явилася велика кумедна ворона з блискучими очиськами.
— Привіт, — сказала вона. — Я — Гага. А ти хто такий?
Шуша відповів, що він Шуша. І зняв окуляри, щоб краще роздивитися Гагу. Бо окуляри в Шуші були не для того, щоб краще бачити, а для того, щоб вправно літати.
— Так-так, — мовила Гага. — Отже, очі в тебе знімаються...
Гага ніколи не бачила окулярів.
— Це не очі, це — окуляри, — пояснив Шуша.
— О-ку-ля-ри? Якась комаха зі скельцями... і хто її так назвав?
Шуша знизав плечима. Йому було байдуже, хто й чому так назвав цей чудовий та зручний пристрій.
Натомість він торкнувся крил Гаги.
— У тебе є крила... — зітхнув він. — Справжні?
Гага тим часом чепурила свої крильця.
— Справжнісінькі. Хочеш подивитися, як вони працюють? — запитала Гага.
Звісно, Шуша дуже хотів. Навіть тричі плеснув у долоні. І тоді Гага легенько підхопила Шушу й закружляла з ним навколо галявини.
— Я лечу! — заволав Шуша і почав махати своїми крильцями. — Я лечу!
— Так, ми летимо! — відповіла Гага.
І вони засміялися. Саме так Гага й Шуша подружилися. І Шуша нарешті полетів. Бо друзі можуть подарувати тобі крила!
Клей він мав. Нитки з голкою також. І картон.
Залишилося назбирати пташиного пір’я. Пір’я Шуша збирав дуже довго. У червоне відерце, яке знайшов на пляжі. Коли він бачив якусь пір’їнку, то відразу замислювався: а яка то була пташка? Велика чи мала? Як високо вона може літати? Чи вміє вона стрибати? Чи вміє вона співати і передражнювати? А чи боїться котів?
Де вона мешкає? Як її звуть і що вона любить? Пір’їни були різними. Крихітне пір’ячко — у горобців. Трохи більше — голубине. Ще більше — у ворон, шпаків та сорок. Нарешті відерце наповнилося.
І Шуша почав майструвати крила. Копирсався він довгенько, але й крила вийшли чудові! Наче справжні!
Тоді Шуша поліз до своєї шухлядки і знайшов окуляри на гумці. Бо літати без окулярів — це неправильно.
Обов’язково щось потрапить в око. Літати без окулярів можуть тільки пташки. Але це так тільки здається, що вони літають без окулярів. Насправді птахи теж мають окуляри — але вони в самих очах.
Шуша прикріпив крила спеціальними нитками, надів окуляри і спробував злетіти. Та йому не вдавалося. Натомість вдавалися стрибки! І Шуша взявся стрибати, щоб вистрибати увесь смуток від того, що злетіти він так і не зміг. Коли смуток було майже вистрибано, біля Шуші з’явилася велика кумедна ворона з блискучими очиськами.
— Привіт, — сказала вона. — Я — Гага. А ти хто такий?
Шуша відповів, що він Шуша. І зняв окуляри, щоб краще роздивитися Гагу. Бо окуляри в Шуші були не для того, щоб краще бачити, а для того, щоб вправно літати.
— Так-так, — мовила Гага. — Отже, очі в тебе знімаються...
Гага ніколи не бачила окулярів.
— Це не очі, це — окуляри, — пояснив Шуша.
— О-ку-ля-ри? Якась комаха зі скельцями... і хто її так назвав?
Шуша знизав плечима. Йому було байдуже, хто й чому так назвав цей чудовий та зручний пристрій.
Натомість він торкнувся крил Гаги.
— У тебе є крила... — зітхнув він. — Справжні?
Гага тим часом чепурила свої крильця.
— Справжнісінькі. Хочеш подивитися, як вони працюють? — запитала Гага.
Звісно, Шуша дуже хотів. Навіть тричі плеснув у долоні. І тоді Гага легенько підхопила Шушу й закружляла з ним навколо галявини.
— Я лечу! — заволав Шуша і почав махати своїми крильцями. — Я лечу!
— Так, ми летимо! — відповіла Гага.
І вони засміялися. Саме так Гага й Шуша подружилися. І Шуша нарешті полетів. Бо друзі можуть подарувати тобі крила!
За матеріалами: Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах серії «Шкільна бібліотека».
Укладання Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 77 - 78.
Комментариев нет:
Отправить комментарий