Четвер ( 15 квітня)

 Читання

Тема: Правди не приховаєш. А.Туз " Новий планшет"  

 

НОВИЙ ПЛАНШЕТ  (Аліна Туз)  оповідання

   Славкові подарували планшет. Хлопець давно мріяв про нього, бо в усіх його шкільних друзів — і в Петрика, і в Артура, і в Софійки, планшети вже були. Тепер Славко був щасливий. На планшеті були різні ігри: блукалки, розвивалки, навіть одна стратегія та багато нових книжок. Він ладен був сидіти перед екраном день і ніч! Але мама з татом суворо попередили: година на день — і все! А тут іще й молодша сестрич­ка Марійка весь час докучала: дай та дай подивитися!

   Швидко промайнули каніку­ли, почалося навчання. Славко був страшенно розчарований, бо бать­ки заборонили брати планшет до школи. Школа, мовляв, для навчання, а не для розваг, та й зламати планшет можна... Це було несправедливо! Адже всі носять планшети до школи: і Андрій, і Данько, і Сашко... Та всі! А Славкові не можна. Це було зовсім несправедливо!

   Отож одного ранку Славко потайки поклав планшет у наплічник і пішов із ним до школи. На першій же перерві на­вколо хлопця зібралося пів класу. Від такої уваги Славко почувався героєм дня.

— Будь людиною, дай погратися! — попросив Сергій. У нього свого планшета ще не було.

— Добре. Тільки обережно! — погодився Славко.

— А мені можна?! — вигукнув Мишко.

— А потім мені! — простягла до планшета руки Діана.

— Та не всі разом! По черзі! — вгамовував друзів Славко.

    Та було вже пізно. Діти штовхалися, видирали планшет одне в одного, і раптом — хрясь! Він опинився на підлозі. Усі миттю принишкли й розступилися. Славко підняв план­шет і побачив здоровенну, схожу на блискавку тріщину по всьому екрану.

    Після школи хлопець ішов додому зажурений. Що ж ска­же мама? А що зробить тато? А може, не казати нічого... Але ж все одно побачать... Такі думки тіснилися у Славковій голові. Аж ось уже й дім. Зачинивши за собою двері, хлопець одразу ж витяг із наплічника зіпсований планшет і тихо, щоб не побачили бабуся та сестричка, сховав його під свою подушку.

    Увечері повернулися з роботи мама й тато. Сіли вечеряти. Опісля мама сказала:

— Славку, ти, мабуть, уже награвся з планшетом. Дай, будь ласка, і Марійці трохи пограти.

— Я не знаю, де він, — опустивши очі, буркнув Славко.

— Як не знаєш? — здивувався тато.

— Я прийшов зі школи і не знайшов його, — сказав хло­пець, похнюпившись іще більше. — Може, Марійка взяла.

— Ні, я не брала! — заплакала мала. — Це неправда!

    Славкові стало соромно. І страшно.

    Тато уважно глянув на сина. Хлопець опустив голову, вуха в нього палали, мов червоні маки.

— Сину, планшет — цінна річ, — поволі мовив тато. — А чесність — то річ безцінна.

    За столом стало тихо. Тато, мама, бабуся і сестра пильно дивилися на Славка. У хлопця в горлі застряг клубок, на очі навернулися сльози:

— Тату, я взяв планшет до школи, і він розбився, — ледь чутно промовив хлопчик.

— Не журись, синку, — серйозно сказала мама, — план­шет, звісно, шкода. Але без нього прожити можна, а от без совісті — ні.

   

Головний персонаж: хлопчик Славко.

Другорядні персонажі: батьки Славка та молодша сестричка Марійка, однокласники Сергій, Мишко, Діана.

Головна думка: «чесність — то річ безцінна».

Мета: заклик бути чесними, не перекладати свою вину на інших.

 Будова твору:

Зачин: «Славкові подарували планшет…»

Основна частина: «Швидко промайнули каніку­ли, почалося навчання…»

Кінцівка: «За столом стало тихо…»

Д.з. читати с.136 - 137