Читання
Тема: Правди не приховаєш. А.Туз " Новий планшет"
НОВИЙ ПЛАНШЕТ (Аліна Туз) оповідання
Славкові подарували планшет. Хлопець давно мріяв про нього, бо в усіх його шкільних друзів — і в Петрика, і в Артура, і в Софійки, планшети вже були. Тепер Славко був щасливий. На планшеті були різні ігри: блукалки, розвивалки, навіть одна стратегія та багато нових книжок. Він ладен був сидіти перед екраном день і ніч! Але мама з татом суворо попередили: година на день — і все! А тут іще й молодша сестричка Марійка весь час докучала: дай та дай подивитися!
Швидко промайнули канікули, почалося навчання. Славко був страшенно розчарований, бо батьки заборонили брати планшет до школи. Школа, мовляв, для навчання, а не для розваг, та й зламати планшет можна... Це було несправедливо! Адже всі носять планшети до школи: і Андрій, і Данько, і Сашко... Та всі! А Славкові не можна. Це було зовсім несправедливо!
Отож одного ранку Славко потайки поклав планшет у наплічник і пішов із ним до школи. На першій же перерві навколо хлопця зібралося пів класу. Від такої уваги Славко почувався героєм дня.
— Будь людиною, дай погратися! — попросив Сергій. У нього свого планшета ще не було.
— Добре. Тільки обережно! — погодився Славко.
— А мені можна?! — вигукнув Мишко.
— А потім мені! — простягла до планшета руки Діана.
— Та не всі разом! По черзі! — вгамовував друзів Славко.
Та було вже пізно. Діти штовхалися, видирали планшет одне в одного, і раптом — хрясь! Він опинився на підлозі. Усі миттю принишкли й розступилися. Славко підняв планшет і побачив здоровенну, схожу на блискавку тріщину по всьому екрану.
Після школи хлопець ішов додому зажурений. Що ж скаже мама? А що зробить тато? А може, не казати нічого... Але ж все одно побачать... Такі думки тіснилися у Славковій голові. Аж ось уже й дім. Зачинивши за собою двері, хлопець одразу ж витяг із наплічника зіпсований планшет і тихо, щоб не побачили бабуся та сестричка, сховав його під свою подушку.
Увечері повернулися з роботи мама й тато. Сіли вечеряти. Опісля мама сказала:
— Славку, ти, мабуть, уже награвся з планшетом. Дай, будь ласка, і Марійці трохи пограти.
— Я не знаю, де він, — опустивши очі, буркнув Славко.
— Як не знаєш? — здивувався тато.
— Я прийшов зі школи і не знайшов його, — сказав хлопець, похнюпившись іще більше. — Може, Марійка взяла.
— Ні, я не брала! — заплакала мала. — Це неправда!
Славкові стало соромно. І страшно.
Тато уважно глянув на сина. Хлопець опустив голову, вуха в нього палали, мов червоні маки.
— Сину, планшет — цінна річ, — поволі мовив тато. — А чесність — то річ безцінна.
За столом стало тихо. Тато, мама, бабуся і сестра пильно дивилися на Славка. У хлопця в горлі застряг клубок, на очі навернулися сльози:
— Тату, я взяв планшет до школи, і він розбився, — ледь чутно промовив хлопчик.
— Не журись, синку, — серйозно сказала мама, — планшет, звісно, шкода. Але без нього прожити можна, а от без совісті — ні.
Головний персонаж: хлопчик Славко.
Другорядні персонажі: батьки Славка та молодша сестричка Марійка, однокласники Сергій, Мишко, Діана.
Головна думка: «чесність — то річ безцінна».
Мета: заклик бути чесними, не перекладати свою вину на інших.
Будова твору:
Зачин: «Славкові подарували планшет…»
Основна частина: «Швидко промайнули канікули, почалося навчання…»
Кінцівка: «За столом стало тихо…»
Д.з. читати с.136 - 137
